На кінець дошкільного періоду життя шестирічна дитина повинна бути підготовлена до навчання в школі. Ця готовність визначається такими основними показниками.

      По-перше, дитина цього віку має певний багаж знань: в основному уявлень і деяких початкових життєвих понять про предмети, явища навколишнього життя. Обсяг знань, які дають у дитячому садку ,і їх глибина достатні для засвоєння змісту програми 1 класу.

До складу наявних уявлень включені й початкові знання про моральні якості людей, про вимоги до поведінки, дитина має уявлення про множину та її позначення цифрою, про звук мови, позначення літерою, орієнтується в конкретних обставинах простору і часу.

       По-друге, діти, що виходять з дитячого садка, володіють системою різних дій, якими вони можуть з більшим чи меншим успіхом користуватися. Ці дії включають як прості виконавчі дії, так і складніші трудові, побутові та деякі навчальні дії, на основі яких формуються різні навички. Діти мають деякі інтелектуальні вміння, тобто деякі способи і прийоми розумової та практичної діяльності, насамперед спостерігати і слухати мову іншого, зосереджуватися.

Шестирічні діти вже можуть трохи керувати своєю психічною діяльністю: навмисне заучувати і пригадувати навчальний зміст, цілеспрямовано сприймати задане, довільно зосереджуватись. Діти дошкільники вчилися гальмувати свої бажання, емоційні поривання, тобто стримуватися, коли це потрібно. Вони готові до роботи в колективі однолітків, мають виконувати спільні для всіх дітей правила і порівняно правильно оцінювати їх повсякденну поведінку.

        По-третє, готовність до навчання в школі включає і сформованість деякого суб’єктивного, особистого ставлення дитини до близьких і зрозумілих їй явищ суспільного життя. У неї сформована певна позиція, тобто бажання і готовність стати школярем, вчитися в школі. Поступаючи в школу, шестирічна дитина вміє відрізнити добре від поганого в межах знайомих їй дій і вчинків людей. У неї намітився якийсь ланцюг оцінних суджень. Відповідними переживаннями: радістю, гнівом, обуренням, співчуттям-вона відповідає на перемогу добра над злом, на підступність, обман або зраду. Проте таке ставлення ще не має узагальненого характеру і на перших порах зберігає конкретність і ситуативність, типову для дошкільників.

Істотне значення для характеристики готовності дитини до школи має сформованість пізнавального ставлення дітей до навколишнього: бажання вчитися, інтерес до навчання, до засвоєння грамоти і опанування читання, до пізнання всього того нового, що несе з собою прихід до школи. Сформовані в старшого дошкільника товариські відносини з однолітками, інтерес до спільних ігор з ними і потреба в прогулянках, заняття спонукають шестирічних дітей ще більше прагнути до школи. Вступаючи до 1 класу, діти переходять у новий період дитинства.

Дитина, що вступає до школи, має бути зрілою у фізіологічному й соціальному відношенні, вона має досягти певного рівня розумового й емоційно-вольового розвитку. Навчальна діяльність потребує певного запасу знань про навколишній світ, сформованості елементарних понять. Дитина повинна володіти розумовими операціями, вміти узагальнювати й диференціювати предмети і явища довкілля, уміти планувати свою діяльність і здійснювати самоконтроль. Важливі позитивне ставлення до навчання, здатність до саморегуляції поведінки і вияв вольових зусиль. Тому поняття «готовність дитини до школи» ми розглядаємо як комплексне, багатогранне і таке, яке охоплює всі царини життя дитини.

Залежно від цього, ми виділяємо наступну структуру компонентів готовності дитини до навчання у школі: морфогенетична готовність (стан здоров'я ( фізіологічна зрілість), рівень фізичного розвитку (рівень сформованості дрібної моторики), біологічний вік: психологічна готовність (інтелектуальна, емоційно-­вольова, мотиваційна); соціальна готовність (соціальна компетентність, комунікативні навички).

Морфогенетична готовність:

Стан здоров'я

Фізіологічна готовність. Визначення групи здоров'я. Бажано мати у індивідуальних медичних картках відомості про:

      • особливості розвитку на етапі дошкільного дитинства, що обтяжили розвиток дитини: важкі пологи, травми, тривалі захворювання;

      • темп розвитку в дошкільному дитинстві (чи вчасно дитина почала ходити, говорити);

• стан соматичного здоров'я дитини: характер відхилень у

системах і функціях організму, хворобливість;

• скільки разів у минулому році хворіла, скільки днів у цілому.

Рівень фізичного розвитку

Бажано мати у індивідуальних медичних картках фіксацію показників довжини тіла, маси тіла й обсягу грудної клітки.

     Морфогенетична готовність означає достатній рівень розвитку психофізіологічних, фізіологічних і анатомо­-морфологічних функцій і структур дитячого організму. Цей рівень повинен забезпечити втримання дитиною відповідних навантажень і нести імпульси до подальшого розвитку. Важливою складовою даної компоненти є соматичне і психічне здоров'я дитини, сформованість засобів здорового способу життя.

  Інтелектуальна готовність пов'язана з відповідним рівнем розвитку пізнавальної сфери дитини. Але не лише з рівнем, який досягнуто: важливим є фактор здатності цієї сфери до подальшого розвитку, утворення вищих психічних функцій, нових між функціональних психологічних систем.

       Соціальна готовність означає адекватність дитини, її здатність жити і розвиватися в соціальному оточенні, мати відповідні навички комунікації, вербальну активність, виконання вимог, відстоювання власної позиції, толерантність тощо.

Рівень розвитку психологічної готовності дитини до шкільного навчання є дуже важливим показником. Хоча, безумовно, не фатальним. Ми виходимо з позиції, що, в цілому, всі психічно здорові діти шестирічного віку можуть навчатися в загальноосвітній школі. Але індивідуальна діагностика рівня психологічної готовності (та окремих її елементів) дозволяють вчителям і батькам більш змістовно і  продуктивно підходити до  вирішення завдань формування учбової діяльності дитини, а отже і її подальшого роз­витку.

Дошкiльний вік - перiод, коли у ди­тини починає формуватися мораль, об­раз власного «Я», виникає проблема розiбратися у взаєминах мiж людьми. Малюк потрапляє у світ нових емоцiй, почупiв, стикається з життєвими ситуацiями, якi часто не може пояснити. Внаслiдок чого у дитини виникають страхи. Дiти можуть боятися незнайо­мих людей, вигаданих істог, лишатися самими вдома, транспорту, лiкарнi, крові, уколiв, фiзичного та словесного покарання, страшних снів, стуку в дверi, дитсадка, заходити в рiчку.

Проте малята ще не здатнi усвiдоми­ти такі почупя, як страх. Розумiння з'являться лише у старшому дошкiльно­му вiцi. Страх стає бiльш складним по­чуттям, набуває рiзних форм i видiв. Дитина боїться осуду колективу, вiдчу­ває страх бути не прийнятою в гру, страх самостiйностi. Усвiдомивши свій страх, дитина починає з ним боротися. Деякi батьки помилково вважають, що почуття страху сприяє формуванню у дитини слухняностi, що страх - швид­коплинне переживання, яке не завдає дитинi великої шкоди. Тому й сьогоднi застосовуються як дисциплiнний метод фiзичне й моральне покарання.

Тож знайте, що залякування - згубне для психiки дитини. Якщо у дитини ви помiтили будь-який страх, бийте на спо­лох, це вже першi симптоми того, що вона зазнає великого внутрiшнього напруження, не може впоратися з власними емоцiями та труднощами.

Нервова система дошкiльнят ще слаб­ка, тому самостiйно їм подолати страхи дуже важко. I тут на допомогу дитинi повиннi прийти i батьки, i працiвники дитсадка або школи.

Поради для батьків:

1. Кожний день придiляйте час для спiлкування зi своєю дитиною. Дайте їй змогу подiлитися своїми секретами, тривогами.

2. У ставленнi до дитини орієнтуємо­ся на її позитивнi якостi. Вiдшукайте цi якостi у малюка i плекайте якомога частiше, хвалiть, пiдбадьорюйте, схвально сприймайте те, що він робить.

З. Повідомляйте дитинi про певну ви­могу чи заборону у дружнiй формi, м'яко, без примусу чи тиску.

4. Не можна вдаватися до примусу дитини i пiд час годування. Не слiд нав'язувати їй те, чого вона не хоче.

5. Фiзичнi покарання не мають бути нормою i плануватися заздалегiдь як метод виховання.

6. Страхи перед засинанням часто свiдчать про те, що сфера несвiдомого в дитини тяжіє до тiлесного контакту з матiр'ю. Тож не намагайтеся привчати дiтей засинати наодинцi.

7. Позитивний приклад батькiв, що володiють своїми емоцiями, - переду­мова успiшного подолання дитиною своїх страхів.

8. Навчаючи дитину писати, краще ви­користовувати простий олiвець на кiнцi з гумкою, щоб вона будь-якої митi мог­ла витерти те, що не вийшло (це усуває страх нeycnixy).

9. Не дозволяйте дитинi дивилися фiльми жахiв, тому що вони ще не вмiють розрiзняти вигадку i реальнiсть, а в особливi моменти вони навітъ забу­вають, що  все це лише на екрані. Частiше бояться дiти, яким бракує позитивного спiлкування з батьками, їм ма­ло читають, не граються з ними, рiдко голублять. А бiльше сварять, навчають, погрожують. Тож любiть своїх дiтей i пiклуйтеся про них!

Поради для вихователiв, вчителiв:

 1. Встановітъ тiсний контакт з батька­ми своїх вихованцiв.

2. Новачку нехай саме дiти поясню­ють правила поведiнки в дошкiльному закладi. Спочатку це можна доручити комусь iз дiтей, а вже потiм познайоми­ти з усім колективом.

3. Стежте, щоб встановленi правила поведiнки у групi не призводили до емоцiйного та фiзичного приниження  когось iз дiтей його однолiтками.

4. Вигадайте для окремих дiтей умов­ний «секретний сигнал», який нагадував би їм про те, що вони зробили щось не так, i це треба негайно виправити.

5. Використовуйте умовні знаки з кольорового паперу, щоб сигналiзувати не словом, а знаком про необхiднiсть змiнити поведiнку дiтей у гурті на невеликий перiод. Наприклад: говорити не можна - червоний трикутник, можна гратись, рухатись - зелений.

б. На заняттях застосовуйте прийоми гуманної особистiсно орієнтованої педагогiки спiвробiтництва (вiдповiдь на вушко).

7. Обговорюйте з дiтьми рiзноманiтнi способи виходу з ситуацій, якi склалися чи могли б скластися у життi групи.

8. Надайте дитинi можливiсть визна­чити її страхи. Обговорiть з дiтьми рiзнi випадки, якi продемонстрували б, що те, чого вони бояться, насправдi зовсiм не страшне.

9. Проводые 1 раз на тиждень День гарного настрою, День усмiшки.

10. Визначте одразу дiтей, якi схильнi усамiтнюватися, i стежте, щоб iншi малята не забували запрошувати їx до свого товариства. 

«Магічні» слова батьків 
для спілкування з дитиною

Я тебе люблю. Дитина має вірити в те, що люблять її саму, а не «за щось». Ніколи не повязуйте свою любов до дитини з певними умовами або з тим, що дитина робить: «Спочатку прибери в кімнаті, а потім я обійму тебе», «Ти мені збрехав, тепер я тебе не люблю!» тощо. Дитині буде більш зрозуміло, якщо ви запевните її в своїй любові , а потім вкажете на проступок: «Я дуже тебе люблю, але мене дуже засмучує, що ти ображаєш братика».

Я радий(-а), що ти в мене є. Дитина дошкільного віку, вірить, що може впливати на навколишній світ. Саме тому вона часто вважає себе відповідальною за те, що відбувається навколо, наприклад, за родинні негаразди, непорозуміння, сварки тощо. За таких умов їй потрібно ще більше впевненості в тому, що ви щасливі тому, що вона у вас є. У жодному разі не висловлюйтесь на кшталт: «Це все через тебе!», «Якби ж тебе не було взагалі…». Адже навіть якщо ви одразу попросите вибачення за ці слова, і дитина вам щиро пробачить, вони все одно назавжди залишать відбиток в її серці.

Я тебе розумію. Для дитини велике горе, коли вона загубила улюблену іграшку чи посварилася з другом. У такому разі ваш син чи донька потребує співчуття та втіхи. «Підбадьорювання» типу: «Це ж усього лише іграшка (дрібничка)!» або «Навіщо тобі той ображаймо?!», дитина не розуміє.

Ти все зможеш. Дітям завжди потрібні заохочення і схвалення. Вислови «Добре зробив!», «Я впевнений ти впораєшся!», «Ми тобою пишаємося!» тощо надихають дитину. Натомість ярлики на кшталт «плакса», «тюхтій» або «Не вмієш за себе постояти!» - підґрунтя для комплексів. Також поширеною помилкою надто турботливих батьків є допомога і захист своєї дитини під час будь-яких негараздів. Навіть запевняючи дитину в тому, що вона доросла і самостійна, таки батьки замість неї «розбираються» з її кривдниками, часто не шукаючи причин конфлікту; контролюють взаємини з її друзями, а також успіхи у навчанні. Однак, щоб уміти пристосуватися до життя, дитина має вчитися самостійно розв’язувати свої проблеми. Тому завдання батьків – пояснити, направити, порадити, як знайти вихід з тієї чи іншої ситуації, але не робити це замість дитини. Ви надаєте дитині моральну опору, якщо зміните фразу «Ліпше я це зроблю!» на «Спробуй іще раз, я впевнений, що у тебе все вийде».

Я тобі довіряю. Дитина з великим запалом прагне виправдати наданий їй кредит довіри. Не зважайте, якщо у неї не все виходить, ліпше похваліть за спробу зробити щось правильно. Наступного разу ваш син чи донька уникатиме попередніх помилок. Якщо ж дитина постійно чує вислови на зразок: «На тебе не можна покластися…», «Із тобою ніколи не знаєш…», - не дивуйтеся, якщо вона замкнеться в собі або робитиме все навпаки, бо ж від неї все одно нічого іншого не очікують. Дитина, якій щиро та розумно довіряють у сімї, не виросте жорстокою чи грубою, а також не переступатиме визначених суспільством меж.

Ми завжди з тобою. Упевненість дитини в тому , що батьки їй завжди прийдуть на допомогу, дасть змогу багато що подолати.

Пам'ятка для батьків

щодо розвитку позитивних емоцій у дитини

Тати і мами! Пам'ятайте!

Від знаків вітання, схвалення, любові у дитини складається відчуття: «зі мною все гаразд», «я— хороший». Від сигналів засудження, незадоволеності, критики з'являється відчуття «зі мною щось не так», «я — поганий».

Душевна скарбничка дитини працює день і ніч. Її цінність залежить від того, що ми туди кидаємо.

Навіть вимоги, які ви пред'являєте, повинні бути наповнені любов'ю і надією

Навчіться слухати своєї дитини врадості і в жалі.

Караючи свою дитину, залишайтеся поряд із нею, не уникайте спілкування із нею.

Станьте для своєї дитини прикладом для наслідування в вияві позитивних емоцій по відношенню до членів своєї сім'ї й інших людей.

Заводьте свої красиві, добрі і світлі ритуали спілкування, які зроблять ваше життя і життя вашої дитини тепліше і радісніше.

ДИТЯЧА ІСТЕРИКА? ПОТРІБНИЙ ТАЙМ-АУТ!

Коли дитина падає на землю, починає тупати ногами, кричати, плакати і вимагати свого, батькам непереливки. Мало того, що сорому на півміста, то ще й годі її втихомирити... Бува, що і лупня привселюдно дають. А малеча ще більше кричить, привертаючи до себе увагу. Як залагоджувати такі складні ситуації.

– Уже в три роки, коли діти проходять так звану кризу ідентичності, у них формується поняття «я сам (сама)», – пояснює пані Неоніла. – Вони усвідомлюють, що є самостійною особистістю, і починають конфліктувати. Батькам варто знати, що коли їхньому малюкові два з половиною роки й він уже опирається, нав′язує комусь власні бажання, то це нормально. Але коли зловживає цим і мама з татом не годні дати ради – є ґандж у вихованні.
– У такому разі як правильно приборкувати дитячу істерику?
– Дитину Бог створив маленькою, щоби батьки могли її взяти на руки і понести. Якщо малеча влаштовує істерику в супермаркеті, мама мусить приборкати власні емоції, сказати собі: «Усе гаразд. Усе спокійно. Усе нормально». Потім взяти дитину на руки, винести з магазину, пригорнути, обійняти, погладити по голівці й нести, доки її плач не перейде у схлипування. Це може тривати і три хвилини, і п’ятнадцять. Але той час варто подарувати малюкові.
Або ж інша ситуація. Якщо ви просите дитину прибрати іграшки, а вона категорично відмовляється, та ще й ногою тупає, – ваша нервова система на межі. Застосуйте метод заїждженої платівки: попередньо втамувавши власні емоції, спокійно повторюйте: «Прибери, будь ласка, іграшки». Коли ж іще не охололи, спочатку підіть в іншу кімнату, вмийтеся, випийте води і подумайте, що можна вдіяти.
– А якщо ефекту нема?
– Тоді скористайтеся іншим методом – тайм-ауту. Відведіть дитину в кімнату, де вона не зможе себе чимось розважити, на стільки хвилин, скільки їй років: два роки – дві хвилини, десять років – десять хвилин. Ці «процедури» прийнятні й для дуже маленьких дітей. Візьміть малюка на руки і скажіть: «Ти побудь там дві-три хвилини (залежно від віку), я зачиню двері, а потім тебе запрошу». Відтак вчасно по нього прийдіть – не раніше і не пізніше. Іноді це дуже непросто. Поки дитина навчиться нового методу взаємин, вона вириватиметься, намагатиметься відчинити двері, а ви їх тримайте. Нехай вона там робить, що хоче: кричить, тупотить – ви не озивайтеся. Коли ж малеча випустить пару, шовкова вийде, обійме вас. І побачите, як зміниться ситуація.
Даючи дитині тайм-аут, не кажіть їй: «А ти подумай, що поганого зробив». Малюк має не думати, а робити те, що йому хочеться. Він має на це право. Адже ми теж часто хочемо усамітнитися й просто посидіти, поміркувати. І дитина має потребу побути наодинці з собою. Часто вона сама не може збагнути або пояснити, чого хоче. А можливо, у неї назбиралося багато невідреагованої енергії після перегляду телепрограми, прогулянки тощо. Дитині треба просто відреагувати. Вона робить це, як уміє, – кричить, тупотить, шарпає маму. В такому разі запропонуйте їй тайм-аут.

Чому діти плачуть?

Нещодавно в черговий раз спостерігала не дуже приємну картину на вулиці: істерично плаче дитина років 4 і так само істерично репетує на неї мамаша років 20. Не знаю чому так розлютило її власне дитя, але вона дико орала на нього типу: «Якщо зараз не замовкнеш, я віддам тебе бомжам, будеш жити на вулиці!». Невже після таких слів дитина повинна тут же заспокоїтися і радіти життю???

Як часто ми дорослі вважаємо що краще покарати малюка, накричати на нього, ніж спокійно вислухати і спробувати зрозуміти. Адже ми сердимося не на проблему, а на те що нас дратує плач, непослух, ми свій гнів на самих себе намагаємося обрушити на маленький скарб. Хіба так можна? Якщо дитина плаче, значить їй погано. Давайте спробуємо розібратися в причинах настільки нелюбимої нами поведінки наших чад.

Отже:

Причина № 1. Хочу! ...
Напевно це найскладніша проблема, коли дитина закочує істерику в магазині, починаючи вимагати чергову іграшку. Розбори польотів в магазині даремні, маля починає грати на публіку і кричати ще сильніше. Звичайно якщо дитина розпещена і звикла отримувати все на першу вимогу, то дуже важко буде їй пояснити, чому зараз ви їй відмовляєте. Можливо в цей момент краще залишити магазин і спробувати переключити увагу на щось інше. А вже вдома обговорити необхідність покупок. Моя подруга, знаючи такі проблеми намагалася в дитячі магазини ходити одна.

Причина № 2. Мені боляче! ... 
Ну, здається все просто, якщо боляче – значить треба плакати. У дівчаток плач ми сприймаємо нормально, а от хлопців ми вмовляємо терпіти, вони ж майбутні чоловіки. А чи треба? Ми не любимо, коли наші чоловіки не діляться з нами своїми проблемами, не розповідають про свої переживання, правда? Але ж ми самі виховуємо їх такими, з дитинства вселяючи, що чоловік нічого не повинен відчувати. Звичайно йому потім соромно зізнатися у своїй слабкості. Але це і не означає що хлопчисько повинен рости розмазнею, все має бути в міру. З нас не убуде, якщо ми вислухаємо і поспівчуваємо, зате в майбутньому він поспівчуває нам.

Причина № 3. Мені прикро! ... 
Причина схожа на попереднью, хіба що біль не фізичний, а душевний. Дитина плаче від образи, від власного безсилля, від несправедливості. Хіба можна залишатися осторонь? Це з висоти нашого віку і досвіду дитячі проблеми здаються дрібницями, ми відмахується від них, мотивуючи зайнятістю і марністю розмови. Але ж навіть для найменшого малюка, навіть невелика образа може бути трагедією життя. А ми кричимо тому, що він плаче ....

Замість того, щоб спокійно поговорити, ми сердимося. Але ж дітки копіюють нашу поведінку, і, якщо ми будемо спокійні і розсудливі, то й вони наступного разу істерику замінять спокійною розмовою. Головне проявити терпіння.

Причина № 4. Мама, ну зверни ж на мене увагу! ... 
Звичайно в наше століття великого прогресу нам не вдається проводити багато часу зі своїми дітьми. Приходячи додому, ми в першу чергу йдемо на кухню, любимо побалакати по телефону, подивитися серіал. Що залишається дітям? Наше роздратування, коли відволікають від улюбленого заняття. «Мамо, подивися, що я намалював!» - Багато з нас мигцем подивляться і продовжують своє. А дитина хоче щоб його роботу оцінили, обговорили. Прикладів може бути безліч, результат один - навіть немовля плаче від нестачі материнського тепла.

Я не буду перераховувати далі, причин може бути тисячі, і не буду закликати вас сюсюкатися з дітками і ростити з них мімоз. Я закликаю до одного: зверніть увагу на проблеми дітей, не залишайте їх наодинці зі своїм горем, сто разів подумайте перед тим, як кричати і звинувачувати малюка в сльозах, вони особистості з народження і ми просто зобов'язані поважати їх почуття.

Купи! А то зараз як заплачу!!!

«Хочу це!» «Ні, оце.» «Ні, вже не хочу.» «Спати не буду!» «Я це не їстиму!» - Такі фрази відомі до болю всім батькам. У певному віці малюки їх повторюють з ранку до ночі, чим доводять своїх мам і татусів мало не до сказу. Батьки, зазвичай, це списують на вік дитини і характер. Однак психологи вважають, що можуть бути і інші причини. По-перше, малюк може вередувати, коли в нього щось болить, але він не може пояснити що саме. По-друге, дитина може хотіти привернути вашу увагу. По-третє, вона вже може розуміти, що за допомогою вередування можна домогтися того, чого просто так не дадуть. І по-четверте, малюк може висловлювати так свій протест як проти рідні, так і проти всього світу. Отже, каприз - це своєрідна форма виявлення малюком свого бажання. Таким чином він повідомляє дорослим, що йому чогось не вистачає, він щось хоче. В тому випадку, коли бажання дитини не задовольняються, то дискомфорт, напруга, що залишається, вибухають у вигляді сліз, криків, образ та іншими способами. Крім того, дитячі капризи це достатньо ефективний спосіб маніпуляції батьками, прояв так званої диктатури слабшого.

Щоб зрозуміти власне чадо за ним потрібно спостерігати і реагувати на примхи, залежно від ситуації. Однак у будь-якому випадку на нього не потрібно кричати чи, не дай Боже, бити. Отже, найпоширеніші дитячі примхи і що з ними робити.

- Якщо дитина вимагає чогось їй купити, при цьому плаче і тупоче ногами, то найкраще, що ви можете зробити - просто не зважати на неї. Такі істерики в громадських місцях нерідко розраховані не стільки на маму (тата, бабусю, дідуся), скільки на сторонніх. Звісно, в кожному конкретному випадку доводиться чинити по-різному, однак не дослухайтеся до порад перехожих. Зробіть вигляд, що це вам не заважає і стійте доки дитина не заспокоїться. Адже якщо ви покажете, що таким способом можна чогось домогтися - істерики стануть буденністю. А через деякий час поясніть дитині як потрібно було просити і що такими вчинками вона нічого не доможеться.

- Хочу то, не знаю що! У такому випадку намагайтеся поговорити з дитиною, з'ясувати, що її турбує. Можливо, вона чимось засмучена чи на щось ображена, але не знає як це висловити і тому вдається до відомо їй способу. Навчайте її висловлювати емоції. Звісно, істерика може бути і безпричинною. Тоді просто використайте найгуманніший спосіб - відволічіть увагу малюка. Щойно розпочалася істерика, одразу переключіть його увагу на щось загадкове.

- Багатьом батькам знайома ситуація коли дитина забирає у іншої іграшку і не хоче віддавати. У такому випадку батьки мають пояснити малюкові, що так робити не можна, голос має бути твердим, без жодних сумнівів. Якщо дитина починає плакати, сподіваючись, що іграшку залишать їй, треба одразу сказати, що вона нічого не доб'ється такою поведінкою. А завдяки інтонації голосу малеча має зрозуміти, що її спроби марні.

- Дуже часто малюки відмовляються мити руки перед вживанням їжі. Якщо батьки їх змушують, то малеча на знак протесту влаштовує істерики. Щоб цьому запобігти, фахівці радять в грайливій формі пояснити дітям, чому потрібно мити руки - розповісти про мікроби у формі казки чи улюбленої гри малого.

- Також діти можуть влаштовувати істерики, знаючи про різні погляди батьків на їхнє виховання. Адже у сім'ї хтось завжди ставиться лояльніше до малюка і пробачає йому все. Діти спостережливіші, ніж ми гадаємо. І чудово розуміють, що за шоколадкою, яку не дає мама, потрібно йти до бабусі, а гуляти потрібно з татом, бо він дозволяє пити «кока-колу». Намагайтеся, щоб жоден із сім'ї не затуляв авторитет іншого. Якщо мама заборонила, значить не можна. У жодному випадку батько не повинен дозволяти те, що заборонила мама. Водночас, звісно, потрібно бути терплячим і знаходити компроміси.

- Якщо ви щось забороняєте дитині і на цьому фоні вона влаштовує істерики, то ще раз поясніть чому не можна так робити. Вона обов'язково має знати причину цієї заборони. Пояснюйте малюкові у доступній формі залежно від віку, чому не можна чинити так і так. Бо в нього може виникнути бажання самому перевірити, що буде якщо порушити заборону.

- Дитячі істерики та капризи майже завжди наслідок неправильної поведінки батьків. Якщо дитині дозволяють усе, виконують всі її вимоги, «лише не засмутити», то наслідок такого виховання - звичайна капризність, пустунство і «мені можна все». Також капризність може спричиняти і відсутність необхідної уваги та байдуже ставлення до малюка.

- Відрізнити справжню потребу від капризу можна загалом так: якщо дитина може сказати своє прохання без крику і пояснити, навіщо йому щось потрібно чи чому він не хоче цього робити - це не каприз. І в цьому випадку обов'язково потрібно шукати вихід із ситуації.

Лайливі слова і дитина

     Лайливі слова і дитина, що може бути гірше? Батьки завмирають в жаху, почувши їх з уст своєї крихітки. Але ж було все так добре.

     Що робити, як реагувати, залишити без уваги, просто посміятися або насварити, покарати?

     На жаль, хочемо ми цього чи не хочемо, але малюк підростає, виходить у світ, а він не такий білий і пухнастий як нам би хотілося.

     Кроха починає говорити, він запам'ятовує і повторює всі почуті слова, в тому числі і лайки. Малюк поки не розуміє сенсу тих слів, які повторює, але вже намагається в точності їх відтворити.

     До того ж лайливі слова говорять з підвищеною емоційністю, жестикуляцією. А це завжди притягує до себе увагу дітей.

Так, що ж робити батькам?

Як розплутати цей вузлик лайливі слова і дитина?

 ·         Навіть не думайте лаяти малюка. Ваша лайка, крик і заборони можуть привести до прямо протилежної реакції – малюк насторожитися і зацікавиться цими словами. А заборонений плід так вабить і манить. І тоді лайливі слова в його лексиконі будуть з’являтися з такою швидкістю, як гриби після дощу… Тому якщо малюк сказав лайливе слово під час гри: сказав і грає далі, Ви можете просто не відреагувати, зробити вигляд, що нічого не чули. Але за мовою дитини потрібно стежити, можливо, це слово з часом піде само собою.

·         А якщо ні, тоді поговоріть з малюком. Виберіть для розмови відповідний час. Скажіть малюкові, що виховані діти такі слова не говорять і Вам дуже неприємно їх чути, адже вони можуть образити іншу людину. Пограйте з малюком, розкажіть йому казку про слова. Підберіть разом смішні слова, «слова-рятувальники», «слова-лікарі» – приносять людині радість і спокій. І «слова-розбійники», які боляче ранять, приносячи людині біль і страждання.

·         Багато батьків, почувши лайливі слова з вуст дитини, просто починають сміятися. Робити цього не варто. Бачачи реакцію дорослих, у дитини з’явитися бажання їх повторювати знову і знову. І якщо зараз це смішно, то з часом, ці ж дорослі будуть лаяти і карати малюка за те, що зараз так заохочують.

·         Контролюйте власну мову, особливо якщо Ви розгнівані. Навіть якщо малюк грає в іншій кімнаті, він може все чути. Постарайтеся більше часу проводити з малюком, читати або розповідати йому казки, разом вивчати вірші. Таким чином, Ви будете і розвивати дитину, і поповнювати її словниковий з

·         Якщо ж малюк почав обзивати маму, тата та інших членів сім’ї, це може означати тільки одне, в родині недостатньо поваги один до одного. Необхідно ретельно проаналізувати ситуацію, що склалася. Спробувати подивитися на сімейні відносини як би з боку. Як розмовляють і ставляться один до одного мама і тато, бабуся і дідусь. Всі свої претензії намагайтеся висловлювати один до одного наодинці, щоб дитина цього не чула. Малюк повинен знати, що його мама сама-сама, що її всі люблять і поважають у родині. Що його тато сильний, добрий, впевнений у собі чоловік, його поважають і вдома і на роботі. Чим частіше дитина буде чути про переваги своїх близьких, бачити їх прекрасні взаємини, тим більше буде їх поважати і цінувати. І навряд чи захоче лаяти й обзивати лайливими словами своїх батьків і близьких йому людей.

·         Особливу увагу приділіть перегляду телепередач. Адже останнім часом наше телебачення може видати такі шедеври, що диву даєшся. Виберіть ті програми, які може дивитися дитина. До того ж ретельно підбирайте програми, фільми, розважальні передачі для свого перегляду в присутності дитини.

·         Якщо Ваш малюк «нахапався» таких слів від хлопчаків, з якими грав у дворі, не треба лаяти цих дітей, говорити, що вони дуже погані і забороняти своєму чаду з ними грати. Неможливо тримати малюка весь час в ізоляції, він повинен вчитися жити в цьому світі. Постійно пояснюйте дитині, що такі слова вживати не можна, що виховані діти і дорослі лайливі слова не говорять.

·         Буває, що малюк може «принести» таке слово з дитячого саду. Деякі психологи рекомендують батькам звернутися до виховательки, поговорити з нею. Але особисто я б не радила відразу ж звертатися до вихователя. Поясню, чому. Не всі вихователі зможуть зрозуміти Вас. Одні спокійно, з боку поспостерігають за дітьми і з'ясують, звідки «ноги ростуть». Інші ж кинуться шукати винного, можуть влаштувати в групі розборки, а це тільки посилить ситуацію. Говорити з вихователем можна тоді, коли Ви точно впевнені, що ніяких складнощів не виникне.

·         Іноді малюки, не розуміючи значення лайливих слів, звертаються до батьків за роз'ясненнями.  Постарайтеся не йти від відповіді, скажіть чесно, що це слово настільки погане, що ви навіть не хочете його вимовляти вголос.

·         Іноді дорослі відмахуються: «Це дуже погане слово. Я не хочу його більше чути!» Ви думаєте, що проблема вирішена! Можливо, малюк від вас відстане, але його проблема зі словами не вирішена. І тоді дитина може запитати про це дядька Толю, розумну, освічену людину, або піде на вулицю, до своїх однолітків.

·         Якщо були випробувані всі методи впливу на дитину, а вона все одно лається, слід замислитися: можливо, дитині погано, вона боїться, переживає, їй сумно, вона самотня. Поговоріть відверто з дитиною, запитайте, що трапилося, спробуйте разом розібратися в ситуації, що склалася і постарайтеся допомогти малюкові.

·         Найголовніше, діти повинні рости в спокійній, дружній, люблячої обстановці. Де всі члени сім'ї поважають, розуміють, підтримують один одного. Тільки тоді словосполучення лайливі слова і дитина будуть у вашій родині тимчасовим явищем, яке дуже швидко пройде.